Роутер / Маршрутизатор та точка доступу - у чому відмінність?

Роутер / Маршрутизатор та точка доступу - у чому відмінність?

Часто у користувачів мережного обладнання виникає питання – чим відрізняється роутер від точки доступу? Що вибрати для домашнього користування, а що краще встановити в офіс? Якщо говорити по суті, то роутер і точка доступу в класичному визначенні – це зовсім різне обладнання, призначене на вирішення різних завдань. Пряме порівняння цих пристроїв неможливе.

Що таке класична точка доступу?

Якщо говорити просто, точка доступу (АР) найбільше схожа на «подовжувач» дротової мережі для бездротового каналу передачі трафіку. Вона в більшості випадків приймає вхідні пакети даних за допомогою проводового з'єднання та роздає трафік бездротовою мережею. В останньому випадку точка доступу виконує функцію базової станції.

В іншому випадку точка доступу великої потужності, обладнана антеною, може використовуватися провайдером для трансляції сигналу абонентам бездротовим каналом зв'язку (Wi-Fi).

Або здійснює прийом вхідного інтернет-трафіку бездротовим каналом і далі здійснює передачу по кабельній мережі. Такий режим роботи називають «режимом бездротового клієнта».

Також точка доступу використовується в режимі репітера або повторювача. Суть процесу полягає в тому, що пристрій приймає і передає сигнал бездротовим каналом, працюючи як приймач-ретранслятор. Недоліком такого використання пристрою є суттєве падіння швидкості передачі даних.

Характерна особливість точки доступу – проста передача трафіку, без операцій над пакетами даних. У випадку, якщо до Wi-Fi точки доступу приєднано кілька пристроїв, трафік ділиться між ними порівну. У точках доступу для використання в приміщенні передбачено, як правило, один порт для приєднання витої пари (LAN).

Класичний роутер – що це?

На відміну від точки доступу роутер або маршрутизатор є інтелектуальним пристроєм, що аналізує за заданими алгоритмами пакети вхідних та вихідних даних. Внаслідок цих дій роутер не тільки приймає трафік, але й роздає його згідно з правилами, а також виконує інші функції. До них відносять маршрутизацію трафіку між мережами та підмережами, присвоєння адрес підключеним мережевим пристроям за ІР-протоколом, функція мережного захисту (брандмауер або фаєрвол), обмеження трафіку, сортування користувач та інші функції. Їхній набір залежить від моделі; Звичайно, більш функціональні пристрої коштують дорожче.

Класичні маршрутизатори не обладнані модулем Wi-Fi і мають лише кабельні порти з'єднання. І сьогодні складні моделі операторського класу обладнані лише LAN-інтерфейсом.

Проте з розвитком бездротових технологій роутери почали оснащувати модулями Wi-Fi, додавши до функціональних можливостей маршрутизатора функції точки доступу. Саме тоді виникла плутанина у визначеннях. Такі «гібриди» мають безліч різновидів і часто прості роутери, обладнані передавачем Wi-Fi, дійсно мало чим відрізняються від точок доступу як за вартістю, так і зовні.

Підсумовуючи сказане, можна виділити таку принципову відмінність: точка доступу виконує функції лише точки доступу, а маршрутизатор, обладнаний Wi-Fi-модулем, поєднує функції роутера та точки доступу. Бездротові маршрутизатори в основному використовують усередині приміщень.

 

Точки доступу мають безліч модифікацій – внутрішні та зовнішні, для одного клієнта або для кількох, з вбудованою антеною або без неї. Точка доступу для приміщень обладнана, як правило, одним портом LAN, яким вона отримує вхідний трафік. Роутер є складнішим пристроєм, який має як дротові, так і бездротові інтерфейси підключення.

Практичне застосування WiFi-роутера та точки доступу

Розглянемо основні критерії, за якими користувач може визначити, що йому потрібно купувати – бездротовий маршрутизатор або точку доступу. Потрібно зазначити, що вони актуальні лише для простих роутерів, адже керовані пристрої операторського класу мають зовсім інший функціонал і працюють в умовах, відмінних від будинку чи невеликого офісу.

 

WiFi роутер

 Точка доступу

 При пристрої мережі налаштовується лише роутер, всі інші пристрої, підключені до нього, приєднуються автоматично.

Підключений пристрій потребує внесення налаштувань провайдера.

Маршрутизатор виступає в ролі dhcp-сервера, надає IP-адреси всередині мережі. Для організації домашньої мережі потрібно один раз налаштувати роутер, решта пристроїв отримає налаштування автоматично. 

Кожен підключений до точки доступу пристрій потребує налаштування, пристрій домашньої мережі потребує більше зусиль.

Роутер відіграє роль міжмережевого екрана, вбудованого фаєрвола, забезпечує захист підключеної мережі.

Точка доступу не забезпечує мережевий захист підключених пристроїв.

Наявність провідних портів вихідного трафіку дозволяє підключити пристрій до роутера за допомогою кабелю, забезпечуючи максимально можливу швидкість передачі даних.

Як правило, точка доступу роздає трафік лише бездротовим каналом, що обмежує швидкість передачі даних.

 Для роботи деяких вузькоспеціалізованих програм/інтерфейсів може знадобитися налаштування перекидання портів на маршрутизаторі, оскільки внутрішня IP-адреса пристроїв недоступна "ззовні", з підмережі маршрутизатора.

Точка доступу прозоро транслює трафік, і для деяких вузькоспеціалізованих завдань це добре. IP-адреса кінцевого пристрою доступна «зовні» без додаткових налаштувань.

Висновок

Для організації домашньої мережі недорогий бездротовий роутер – найбільш оптимальне рішення. До провайдера він приєднується за допомогою кабелю, а на підключені пристрої сигнал лунає каналом Wi-Fi. Якщо ж потрібно: прийняти сигналу від провайдера бездротовим каналом, організувати безшовний Wi-Fi в приміщенні, HotSpot в громадських місцях – тоді знадобиться точка доступу.